Типи темпераменту: звідки вони взялися й як читати результат

Типи темпераменту (сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик) — це класифікація давньої медицини, яку психологія зберегла як спосіб говорити про відмінності між людьми. Пояснення через рідини тіла, яким їх колись обґрунтовували, полишено; лишилося саме питання про темперамент, тобто про ту частину особистості, що пов’язана з біологією та емоціями.

За довгим столом на дні народження завжди є той, хто перебиває, той, хто мовчки спостерігає, той, хто миттєво спалахує і так само швидко остигає, і той, кого ніщо не квапить. Коли хтось кидає скриншот результату тесту в чат у Viber, старі ярлики знову опиняються в розмові. Тест Type of You читає їх за двома сучасними осями й не обіцяє нічого діагностувати.

Типи темпераменту як давній спосіб описувати відмінності в характері

Типи темпераменту — ідея давньогрецької медицини, якою пояснювали, чому люди реагують по-різному; сьогодні її вважають історичним зразком. Те, як та сама культура описувала характери через міфи, розглянуто в статті про дванадцять олімпійських богів.

Martins, Silva та Mutarelli (2008) відновили цю історію в статті португальською «A teoria dos temperamentos: do corpus hippocraticum ao século XIX» («Теорія темпераментів: від Корпусу Гіппократа до XIX століття»), опублікованій у журналі «Memorandum». Відправна точка роботи — «Корпус Гіппократа» (Corpus Hippocraticum), збірка приблизно з сімдесяти творів, традиційно приписуваних Гіппократу (Hippocrates). За словами авторів, стиль і теми творів різняться, усе вказує на те, що їх написала не одна людина, а, найімовірніше, кілька авторів. У деяких із них, наприклад у «Про природу людини», йдеться про чотири рідини тіла (кров, слиз, жовту та чорну жовч) і стверджується, що здоров’я залежить від правильного співвідношення цих рідин.

Гален (Galen), лікар II століття, підхопив цю ідею й переніс її на характер. На його думку, кожна людина народжується з власним поєднанням рідин, де майже завжди переважають одна-дві, і це поєднання впливає і на тіло, і на манеру поводитися. Його класифікація охоплювала чотири основні темпераменти, якими західна медицина користувалася кілька століть: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик. Martins зі співавторами, посилаючись на Темкіна, зазначають, що в творі «Про темпераменти» (De temperamentis) Гален розглядав навіть дев’ять можливих поєднань, а не лише чотири.

Англійське melancholia («меланхолія») зберігає це походження: слово грецьке й означає «чорна жовч», про що нагадують і Cortés з Herrera-Aliaga (2023). Сьогодні існує ще одна схема з чотирьох груп, де замість рідин стоять літери й людей ділять за групами крові A, B, O, AB. Це вже інша історія; що про неї кажуть дослідження, розібрано в статті про характер і групу крові.

Властивості кожної рідини (тепле, холодне, сухе, вологе) належать медицині Галена, як пишуть Martins зі співавторами. Вчення про соки лишилося в минулому.

Від Галена до Вундта й Айзенка: як рідини перетворилися на дві осі

Чотири назви пережили вчення про соки, а в XX столітті були переосмислені через дві осі поведінки: спершу Вундтом (Wundt), потім Айзенком (Eysenck).

У Середні віки ідея чотирьох темпераментів була загальноприйнятою, вплив Галена зберігався до XIX століття, коли більшість лікарів перестала ними користуватися (Martins та ін., 2008). У мові лишилися сліди: іспанською de buen humor («у доброму настрої»), de mal humor («у поганому настрої»), temperamental («з різкими перепадами настрою»), навіть humorista («гуморист»), слово, яке в іншу епоху означало людину, що вивчає рідини тіла.

Айзенк, який працював в Інституті психіатрії Лондонського університету, у статті 1964 року «Principles and methods of personality description, classification and diagnosis» («Принципи й методи опису, класифікації та діагностики особистості») розповів, як ця система дійшла до XX століття. За словами Айзенка, упродовж двох століть до 1964 року вона значною мірою трималася завдяки Канту (Kant). За Кантом, кожна людина або меланхолік, або флегматик, або сангвінік, або холерик, і змішування не допускається. Айзенк називав Вундта (1903) найвідомішим сучасним захисником системи Галена; Вундт волів розглядати систему через виміри й описував реактивність почуттів двома принципами: силою почуття та швидкістю зміни відчуттів. Першоджерела Канта й Вундта ми не читали; усе, що тут сказано про них, передано зі слів Айзенка.

На своєму малюнку 1 Айзенк провів дві неперервні осі: інтроверсія та екстраверсія, стійкість і нестійкість, і розмістив на них чотири темпераменти: меланхолік — інтроверт і нестійкий; холерик — екстраверт і нестійкий; флегматик — інтроверт і стійкий; сангвінік — екстраверт і стійкий. Він також зазначив, що Вундт називав першу вісь «повільний — швидкий», а другу «сильний — слабкий». Це трактування Айзенка 1964 року для давньої системи, а не незалежне підтвердження того, що ці чотири типи справді існують.

Наприкінці XIX та на початку XX століття Рудольф Штайнер (Rudolf Steiner) знову використав ці чотири назви у власній теорії виховання. Martins зі співавторами описують її як відмінну від традиції Гіппократа й Галена та позбавлену емпіричної основи.

Дві осі для чотирьох типів темпераменту: товариськість і сила емоцій

Якщо застосувати два принципи Вундта, чотири темпераменти можна розташувати на площині з двох осей; дві осі тесту Type of You почасти нагадують цю площину, і це лише аналогія редакції.

У переказі Айзенка цих двох принципів досить, щоб описати будь-який темперамент: сангвінік — почуття слабке, зміна швидка; холерик — почуття сильне, зміна швидка; меланхолік — почуття сильне, зміна повільна; флегматик — почуття слабке, зміна повільна. Вундт у тій самій цитаті додавав, що темпераменти зі швидкою зміною сильніше відгукуються на враження моменту, а з повільною більше дбають про майбутнє й про власні думки.

Тест Type of You представляє себе як класичні чотири темпераменти, «заново виміряні за двома сучасними осями»: товариськість (відкрита чи стримана) і сила емоцій (яскрава чи рівна). У цих осей є спільне з осями Вундта й Айзенка, але еквівалентність не доведена: Вундт говорив про силу та швидкість зміни почуттів; Айзенк про інтроверсію, екстраверсію та стійкість; тест про товариськість і силу емоцій. Це аналогія редакції, вона не означає, що тест вимірює модель Айзенка чи повторює його метод.

Тест складається з 28 запитань, триває близько 5 хвилин і безкоштовний. Запитання — це 28 життєвих ситуацій; результат показує основний і додатковий темперамент, частку кожного з чотирьох у відсотках і координатну карту темпераментів. Тест створено для розваги та самопізнання, а не як психологічну чи медичну діагностику.

Що каже наука: вчення про соки полишено, темперамент вивчають

Медицина полишила вчення про соки, але темперамент і далі залишається предметом психологічних досліджень: у нього є генетична складова, а єдиного визначення, за статтею 2002 року, тоді не існувало.

Cortés та Herrera-Aliaga (2023) у листі до «Revista Médica de Chile» кажуть прямо: сьогодні вчення про соки «не приймається». Martins зі співавторами погоджуються, що більшість лікарів відмовилася від нього ще в XIX столітті, і обидві роботи вказують на сліди, що лишилися в мові. Цитати з іспаномовних джерел у тексті перекладено нами.

Темперамент же продовжують вивчати. За даними MedlinePlus Genetics Національної медичної бібліотеки США, до темпераменту належать такі риси, як товариськість, емоційність, рівень активності, увага й наполегливість. Вчені оцінюють, що від 20% до 60% темпераменту визначається генами, але чіткої схеми успадкування немає, а окремого гена для кожної риси не існує: діють разом багато генних варіантів, і середовище теж впливає. На тій самій сторінці зазначено, що темперамент доволі стабільний, особливо в дорослому віці.

У 2002 році згоди щодо того, що таке темперамент, теж не було. Izquierdo Martínez (2002) пише, що в темпераменту немає визначення з «достатньою згодою» значною мірою тому, що в дослідників різні інтереси, а саме слово в психології вживають надто широко. Rothbart (2007) у статті «Temperament, Development, and Personality» («Темперамент, розвиток і особистість») розглядає структуру темпераменту та його зв’язок із рисами великої п’ятірки, а також обговорює зв’язок із розвитком і психопатологією. Цю статтю ми читали лише за анотацією.

Тож класичні чотири типи — лише старовинний спосіб описувати відмінності. Існування темпераменту в дослідженнях не доводить, що ці чотири типи правильні.

Темперамент, характер і особистість — не одне й те саме

Темперамент, характер і особистість близькі, але не синоніми: темперамент пов’язаний із біологічною чи конституційною основою, а особистість і характер охоплюють людину цілком, враховуючи вроджене й набуте.

Так підсумовує Izquierdo Martínez (2002). Англійські й американські автори віддають перевагу «особистості», європейські — «характеру», і обидва слова позначають усі боки людини: мислення й почуття, поведінку й настрій, тіло і душу. У статті наведено думку Олпорта (Allport): темперамент — своєрідна «сировина», з якої врешті формується особистість; він наголошував на емоційній природі темпераменту, відносно незмінній порівняно з іншими складниками особистості.

Поза академічним середовищем межі стираються: на самій сторінці MedlinePlus Genetics пишуть «темперамент чи характер» разом, ніби це одне й те саме. Коли слова так змішують, стає незрозуміло, про який саме з трьох говорить тест, що обіцяє розповісти, «який ти».

Інші моделі описують особистість цілком, наприклад 16 типів особистості і велика п’ятірка; темперамент же є частиною особистості. Висока чутливість — інше поняття, у нас про неї є окрема стаття про високочутливих людей, а сила емоцій у тесті не дорівнює високій чутливості.

Меланхолік — не те саме, що депресія

Меланхолік — класична назва темпераменту, а не діагноз і не дорівнює депресії.

У давній теорії melancholia (меланхолія) означала надлишок чорної жовчі й пов’язувалася зі смутком, про що пишуть Cortés та Herrera-Aliaga (2023). Це лексика відкинутої теорії. У двох принципах Вундта меланхолік описується як сильне почуття і повільна зміна, тобто як людина реагує.

Депресія — інша справа. Всесвітня організація охорони здоров’я (2026) описує її як поширений психічний розлад, «відмінний від звичайних коливань настрою» та від переживань повсякденного життя. Під час депресивного епізоду спостерігаються пригнічений настрій (смуток, дратівливість, відчуття порожнечі) або втрата задоволення та інтересу до занять, більшу частину дня, майже щодня, щонайменше два тижні.

Тест на темперамент нічого не здатен діагностувати, навіть якщо в результаті написано «меланхолік». Якщо описане Всесвітньою організацією охорони здоров’я схоже на те, що ти відчуваєш останні тижні, або ти просто непокоїшся про свій стан, варто поговорити зі спеціалістом у сфері охорони здоров’я; жоден результат тесту не замінить цієї розмови.

Як використовувати результат тесту й не заганяти себе в рамки

Результат тесту на темперамент потрібен, щоб краще розуміти себе й мати тему для розмови, а не щоб заганяти в рамки і тим паче не щоб ставити діагноз.

Тест на чотири темпераменти видає основний темперамент, додатковий і частку кожного з чотирьох. На наш погляд, такий формат результату відповідає головній думці Вундта: за словами Айзенка, він волів бачити темперамент як величину, що змінюється за двома неперервними вимірами, а не як закриті коробки.

Результат відображає твої відповіді того разу, а сам тест прямо каже, що створений для знайомства із собою та розмов із друзями. У чаті у Viber скриншот може викликати запитання: чи схоже це на мене збоку? Одного ярлика також недостатньо, щоб вирішувати, хто підходить на яку посаду, пояснювати характер родичів чи передбачати, як людина поведеться на нараді або співбесіді.

Повний результат включає, який ти на роботі, у стосунках і під тиском, і як ти ладнаєш із трьома іншими темпераментами. Це матеріал для роздумів і зіставлення з власним досвідом. Еннеаграма — ще одна система типів для розмови про характер, і застереження в неї те саме: жодна система типів не замінює знайомства з живою людиною. Те саме стосується й опису людей через тварин у статті про тварин-типажів: запам’ятовується легко, обговорювати зручно, але це спрощені ярлики.